ТУРЕЦЬКИЙ ГАМБІТ ПО-ФЛОТСЬКИ (УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ)

Характеристики запропонованого Туреччиною корвету (Ada-Class Corvette) гірші за характеристики українського проекту 58250, а ціна аж ніяк не нижча

Гамбіт – жертва фігури у дебюті гри у шахи з метою атаки короля суперника, захвату центру або просто для загострення ігрової ситуації.

Для створення сприятливих умов існування України як незалежної держави у складних геополітичних умовах перебудови усталеної міжнародної системи безпеки та геополітичної мапи світу, політичному керівництву доволі часто доводиться приносити в жертву одні інтереси для отримання переваг на інших напрямках. Спробуємо розібратись, яке співвідношення жертв та переваг має Україна на військово-морському напрямку останніми роками.

Основа флоту – корабельний склад, — може бути або побудованим, або придбаним. Перший шлях є важким та довготривалим, потребує політичної волі та пильної уваги з боку військово-політичного керівництва країни. Таким шляхом йдуть країни, що цінують незалежність, мають стратегію розвитку та готові важко працювати задля самостійного будівництва національних кораблів, а в подальшому, і їх експорту. В їх грі жертва – це надання кредитів для просування своєї продукції, переваги – створення десятків тисяч робочих місць, технологічне лідерство та безпека.

Інший шлях (придбання кораблів за кордоном) – швидкий та легкий (особливо в кредит), виглядає ефективним, але сприяє деградації промисловості країни. Події в Україні протягом останніх щести років показали, що при загостренні ситуації отримати навіть комплектацію до зброї, що постачалася раніше, надзвичайно важко. Серед переваг такого шляху складно назвати щось, окрім швидкості та можливості не напружуватись, жертвою стають промисловість, економіка та безпека країни.

Ефективність обраного Україною шляху вже можна побачити наочно. Отримані два роки тому від США катери морської охорони «Айленд» досі не мають озброєння. Це жертва президента Порошенко, який пожертвував інтересами розвитку українського флоту для налагодження стосунків з бізнес-орієнтованим новим президентом США. Стосунки між президентами не налагодились, однак флот та спеціалізований конструкторський центр досі намагаються розв’язати складну задачу. Задачу із перетворення легкого та швидкісного катеру, призначеного для боротьби із браконьєрами та контрабандистами, на могутню бойову одиницю ВМСУ. До речі, для встановлення зброї на ці катери треба мати дозвіл конгресу США. Окрема історія з вартістю безкоштовного подарунка, вірніше з вартістю робіт з відновлення, навчання українських моряків, транспортування катерів та вартості майбутнього технічного обслуговування.

Результатом стратегії «ненапруження» є сучасний стан корабельного складу ВМСУ. Флагман ВМСУ фрегат «Гетьман Сагайдачний» втратив свої бойові можливості та пішов шляхом російського «Кузі» у вічну модернізацію. Середній десантний корабель «Юрій Олефіренко» стоїть на ремонті. Інших кораблів у ВМСУ немає. Вірніше, усе інше – катери та судна забезпечення і розвідки. Загадкою є те, чому чотири сторожових катери проекту 205П, та один корабель проекту 1241.2 знаходяться у морської охорони, яка, як відомо, не має бойових завдань. У той час, як швидкісні катери морської охорони США типу «Айленд» поступають до складу ВМСУ, де їх намагаються зробити озброєними, важкими та повільними.

Зважаючи на такий стан речей, в надрах війська народилась концепція «москітного» флоту – моделі такої побудови ВМСУ, коли основою корабельного складу ВМСУ є численні малі катери з ракетним озброєнням, що закуповуються у країн-партнерів України. Хоча, згідно із Стратегією ВМС ЗСУ до 2035 року та Концепції розвитку ВМС ЗСУ до 2025 року ВМСУ повинні мати в своєму складі чотири багатоцільових корветів з керованою ракетною зброєю, про корвети до останнього часу ніхто не згадував. Наразі не зрозуміло, чи є це черговою спробою принести українське кораблебудування в жертву заради якихось вищих переваг, або просто байдужістю до колись передової галузі української економіки.

Аргументація концепції «москітного» флоту спирається на відсутність грошей, відсутність спроможності кораблебудівників України побудувати хоч щось, на необхідність розташування кораблів на значній відстані один від одного, а також малої помітності малих катерів для протикорабельних ракет противника.

Довготривала компанія із проштовхування концепції «москітного» флоту дала свої результати – катери планується закуповувати у Великої Британії для ВМСУ, у Франції та Італії – для морської охорони. Якщо порахувати кількість заявлених до закупівлі катерів, то згідно із згадуваннями ЗМІ, їх загальна чисельність перевищить 50 катерів. Виробництво частини з них планується локалізувати на миколаївському заводі приватної компанії «Нібулон». Локалізація виробництва є дуже обнадійливим наміром керівництва країни.

На цьому тлі до останнього часу нищилася програма, що могла врятувати корабельний (не катерний) склад ВМСУ, завантажити роботою на Україну Миколаївський ДП «Дослідницько-проектний центр кораблебудування» та єдиний завод, що залишився державним — «Миколаївський суднобудівний завод». Йдеться про програму побудови національного корвету України. Почате у 2012 році будівництво корвету після побудови корпусу на 60% та закупівлі частини комплектації було призупинене, та в рамках концепції побудови «москітного флоту» розглядалось, як неактуальне.

Але останнім часом в МОУ з’явилась ідея закупівлі декількох турецьких корветів проекту АДА (з турецької — острів) — із подальшою локалізацією виробництва в Україні. Невідомі причини відходу від домінуючої «москітної» концепції, але робота проводиться наразі дуже жваво – відбувся візит заступника міністра оборони України Олександра Миронюка до Туреччини, планується візит турецької делегації до Миколаєва. В листах Генштабу ЗСУ та Міністерства оборони обґрунтовується необхідність для України мати саме корвети. Новий віце-прем’єр – міністр стратегічних галузей виробництва Олег Уруський теж відвідав Туреччину та взяв активну участь у перемовинах.

Наразі, невідомо, чому можуть навчити українських корабелів турецькі. Навпаки, це наші корабели навчали турецьких. Характеристики запропонованого корвету гірші за характеристики українського проекту 58250, ціна аж ніяк не нижча. Після конфлікту з Євросоюзом Туреччині не легше отримати озброєння від європейських компаній, ніж Україні.

Питання полягає в тому, які саме переваги для себе отримують можновладці, черговим принесенням у жертву інтересів національної кораблебудівної промисловості та знищенням залишків колись передової у світі української школи. Якщо це намагання президента налагодити зв’язки з президентом Туреччини, то треба згадати призабуту історію з «Айлендами» та не наступати черговий раз на ті ж граблі. Чи це є справді гра з жертвою у першому акті та отриманням переваг у другому? Чи просто небажання напружуватись зайвий раз та спиратися на власні сили.

Якщо б не ці непослідовні дії української влади із знищення української промисловості, то сьогодні б Україна продавала кораблі, літаки та іншу продукцію з високою доданою вартістю – у ту ж саму Туреччину та інші країни світу. Час припинити свідому руйнацію власної країни.

Коли новообраний президент України у 2019 році здійснив візит до миколаївських корабелів, у людей з’явилась надія, що нарешті держава повернеться обличчям до важливого як з економічної, так із безпекової точки зору сектору життєдіяльності країни. Але, на жаль, далі видачі боргів із зарплатні справа не пішла.

Політика зневаги держави до можливостей своєї країни призводить до зневаги громадян до своєї держави та, згодом, до руйнації держави. Тому надзвичайно важливо для держави показати власним громадянам, власним підприємствам, що українська держава робить преференції своїм громадянам та підприємствам, піклуючись про економіку та безпеку України.

Історія свідчить, що до 2014 року українська держава більше піклувалася про інтереси Росії, продаючи за копійки росіянам для подальшого закриття такі флагмани української промисловості, як Миколаївський глиноземний завод, Чорноморський суднобудівний завод, Запорізький алюмінієвий завод, харківський «Турбоатом» та інші. Після 2014 року змінився тільки напрямок, а не суть – преференції в Україні мають підприємства Туреччини, Франції, Італії.

Треба змінити суть гри – зрозуміти, що йде гра у шахи, а не в піддавки.

Оксана Врублевська,

директор компанії «Клівер»

Зворотній зв'язок