Острови невезіння українських кораблебудівників

Декілька років тому засоби масової інформації освітлювали чергову “перемогу” президента Порошенка – безкоштовну передачу військово-морським силам України відновлених патрульних катерів класу Island (США).

Загалом програма передачі передбачає безкоштовну передачу 6 списаних суден, та оплачуване не дуже дешеве їх відновлення та транспортування до Одеси. На тепер, в рамках концепції “москітного флоту”, після їх відновлення в США та навчання екіпажів, тільки 2 демілітаризованих катери вже передані до корабельного складу ВМСУ. Після встановлення 25-мм гармати та двох 12,7-мм кулеметів вони несуть службу в Чорному морі.

Катери класу Айленд – це модифікація для морської охорони США дуже успішних катерів британської на той час компанії Vosper Thornycroft, що розроблені та побудовані у 80-ті роки для країн Перської затоки та Сінгапуру. Вони призначені для боротьби з контрабандою наркотиків, нелегальною міграцією, забезпечення легальності риболовства, оборонних та пошуково-рятувальних операцій в прибережній морській зоні та на річках.

Назви всіх 49 побудованих впродовж 1980-х років катерів були назвами островів, серед них є острів Врангеля, острів Баранова, Вашингтона, тощо. Наразі в складі залишаються 37 катерів, в межах програми Fast Response Cutter (FRC) йде їх заміна катерами класу Sentinel, а списані катери передаються країнам третього світу.

Україні достались побудовані у 1988 році та списані у 2017 році острови Cushing (перейменовано в місто Слов’янськ) та Drummond (Старобільськ).

Drummond ніс службу у Флориді та Гаїті та нагороджений численними відзнаками у 1992, 1994 та 1995 роках за повернення тисяч нелегальних мігрантів з Гаїті, Багамських островів та Куби. Cushing був приписаний у Північній Кароліні та списаний 8 березня 2017 року.

Після отримання катерів перед ВМСУ постала досить складна задача по перетворенню патрульних катерів на бойові кораблі з більш-менш ефективним озброєнням.

Але важко поєднати швидкісні характеристики з важким озброєнням, тому обмежились постановкою однієї 25-мм гармати та двох кулеметів. Ситуація схожа на намагання запрягти лань тягти віз. Можливо, розумніше було б передати їх до складу Морської охорони, але розумні рішення – це не про нас.

Окрема мова про те, що для переозброєння потрібні дозволи попереднього власника, тому з вищевказаних причин наявність катерів аж ніяк не збільшує бойовий потенціал ВМСУ. Серед причин рішення про Айленди називалось те, що вони дозволять дуже швидко поповнити корабельний склад, але за ті п’ять років, з початку програми можна було вже добудувати національний корвет.

Таким чином, після декількох років бурхливої діяльності та мільйонів витрачених доларів ВМСУ має більше проблем з подарунком, ніж можливостей.

Між тим, з плином часу на горизонті “замаячили” інші острови, турецькі. Усвідомлюючи, що “москітна” стратегія призводить до витрачання грошей та не дає країні можливостей проводити морські операції навіть найменшої складності, керівництво побачило турецькі корвети класу ADA, назва яких з турецької перекладається так само як з англійської – Island.

Відбувся візит заступника міністра оборони в Туреччину, очікується візит турецької делегації до України з наміром побудувати 4 корвети, перший в Туреччині, а інші – в Миколаєві. Керівництво згадало, що в керівних документах зазначена необхідність мати до 2022 року 4 корвети.

Чи має корвет класу ADA переваги перед українським корветом проєкту 58250? Ні. Чи він дешевший? Ні. Чи вже в Туреччині є кращі ракетні технології та інше озброєння, ніж в Україні? Ні.

Чому керівництво вбачає можливість фінансувати іноземні провальні проєкти замість того, щоб відбудовувати власну промисловість та створювати робочі міста в галузі, де Україна має потенціал та здобутки, значно більші, ніж у Туреччини?

Відповідь є, та вона неприємна. Україна не має урядової політики, що вмотивовує розвивати власну промисловість. Натомість в уряді рішення приймають люди, що не бачать необхідності згенерувати та втілити хоч якусь більш-менш довгострокову програму по розвитку вітчизняної промисловості, натомість схильні бездумно витрачати гроші українських платників податків на іноземні авантюри.

Треба зрозуміти, що будь-який долар, витрачений на закупівлю іноземної продукції, є втратою майбутнього української промисловості, робочих місць та, власне, загрожує самому існуванню країни. Чи є майбутнє в українських кораблебудівників? Поки керівництво манять заморські острови – в України немає жодного шансу стати сильною державою, що здатна захистити власних громадян та викликати в них відчуття поваги до власної держави.

Директор ТОВ “НВК “КЛІВЕР”

Оксана Врублевська

Зворотній зв'язок